Раді Вас бачити!

— Дорогу молодятам! — вигукував дядько, який увесь вечір тільки те й робив, що горлав, керуючи кожним кроком — хто де має танцювати, кому наливати, кого за руки вести. — До танцю! До столу! Най життя шле вам дитяток! Ну ж бо, люди, не баріться — танцювати! А тепер, коли втомились, час підкріпитись!

Дівчина в білій сукні ледь волочила ноги — втома, як важкий тягар, тягнула її до землі. Болото під ногами ковтнуло дерев’яні дошки, що мали слугувати стежкою. Щойно створений чоловік бережно тягнув свою знесилену дружину до столу і, майже не відпускаючи руки, посадив її на крісло, прикрашене паперовими квітами.

Гел і Марк теж зайняли місця за довгим столом у наметі. Кіт прослизнув поміж ніг і зручно вмостився між своїми драконами, вичікуючи на частування, немов повноправний гість.

Якийсь старий ухопив бутиль із сивухою і вправно почав розливати смердючу рідину по кружках і склянках. Для дівчат же хлопці подавали наливку, хоч пахла вона тією ж сивухою, лише прикритою солодким ароматом ягід.

На столах, закритих папером, просоченим жирними плямами, їжі стояло стільки, ніби витягли все, що було в коморі за цілий рік: випічка, ковбаси, холодець, гаряча суміш незрозумілого походження, і пиріжки.

Гел пив сивуху й навіть не морщився. Казав, корисна для його драконячого здоров’я. Марку наливали наливки — одразу троє кавалєрів, кожен прагнув догодити красуні, що незрозуміло як опинилася в їхній глушині. Марк сьорбав солодкий напій і заїдав пиріжками та млинцями, які несли просто на дерев’яній лопаті. Після того як вогонь став частиною його сутності, організм працював інакше. Але сп’яніння все ще приходило швидко.

Пеггі муркотів на колінах Гела, поглинаючи ніжку якоїсь птиці, хрумкотів кістками так, що кілька найближчих гостей озиралися.

— Та кинь ти того свого солдатика, трактористи кращі, — промимрив один із кавалєрів, прищавий і рум’яний від алкоголю. Він обійняв Марка за плечі, пригортаючи ближче. — Солдати всі на війні гинуть, а я тут, з тобою буду…

Рука нахаби раптово опинилася в повітрі — Гел одним рухом скинув її з плеча Марка, а потім глузливо засміявся:

— Трактористе, йди до свого трактора.

Марк глянув на п’яного дракона, що сидів поруч, і в ньому народився сміх — легкий, п’яний. Десь у глибині затуманеного свідомістю розуму, де ще зберігалися уламки обережності, тоненько задзвеніли дзвіночки — пора вшиватися, поки не пізно.

— Що ти сказав? — запитав чоловік. Його голос вже не був веселим. Він повільно підвівся. Кремезний, низький, із руками, як ковальські молоти. — Повтори.

У наметі запахло чимось гірким. Весілля не любить тиші — а вона раптом зависла, мов перед бурею.

— Відчепись від моєї дівчинки, — спокійно мовив Гел, наливаючи собі чергову порцію сивухи. Склянка задзвеніла об край бутля.

— Пришлють вас, гівнюків, — процідив другий з компанії, — ви наших дівчат відбиваєте...

— Цілуй! Цілуй! Горілка гірка — поцілунок солодкий! — заволала з краю стола зовсім п’яна жінка. Вона піднялась, хитнулася, і знову осіла на лаву, захлинаючись сміхом.

Молодята, мов за командою, підвелись. Хлопець обхопив свою новоспечену дружину і втиснувся в її вуста з такою люттю, наче намагався висмоктати з неї душу або той алкоголь, що вони щойно розділили.

Намет загув — голоси, регіт, гуркіт кухлів об стіл. Самогон лився рікою.

Марк сіпнувся — відчув на коліні чиюсь липку руку. Зірвав її з себе різким рухом.

— Йдемо, люба. Я тебе проведу додому, — сказав Гел, беручи в одну руку пляшку з сивухою, а в іншу — Марка, який сміявся хриплим, майже чоловічим голосом і щось бурмотів про те, як наб’є пики всім цим кавалєрам.

Обнявшись, вони подалися вздовж стіни намету, обтягнутої вицвілими килимами і доріжками. Пеггі вислизнув із-під полога і зник попереду — мов тінь.

Тракторист і його компанія проводжали їх поглядами — повними люті, хтивості й приниженого самолюбства.

— Ти ж обіцяв мене захищати... — посміхнувся Марк, спотикаючись у темряві, коли вони брели вулицею комуни між облупленими бараками.

Вони не почули, коли це сталося — лише відчули. З усіх боків, з-за кутів, між дверей і тіней — вийшли. Трактористи. Більше десяти. Мов вовки. Обличчя напружені, руки в кишенях. Занадто тихо.

— Що вам треба? — жартівливо обурився Марк, та жарт прозвучав порожньо.

Метал блиснув у темряві. Леза ножів, голі й мовчазні.

Гел миттєво зрозумів — усе серйозно. Погляд — на ватажка. Той самий, що лапав Марка. Перший претендент. Перший, хто впаде.

Напад був мовчазним. Без крику. Без попередження. В один згусток часу — навалилися.

Гел зреагував блискавично. Один удар, інший. Павук у грудях бився об ребра і серце, та болю не було — сивуха зробила свою справу.

Жаль лише — бутиль. Трофейна пляшка розлетілася об череп супротивника. Склалося враження, що лускає гарбуз.

Ніж — раптом у руці. Вихоплений у когось. Не бойовий — з м’ясної таці, ще в жирі. Але гострий.

Марк не встиг нічого. Алкоголь звалив його швидше за удар. Один із нападників — високий, із пов’язкою на руці — вдарив його по голові, підхопив на плече і зник за бараком. Ще один побіг слідом

— Марку? Ти куди?! — Гел крикнув, і його голос розірвав темряву.

Удар  у живіт черговому нападнику. Кров бризнула з носа.

— Мені вас повбивати чи що?! — зірвався голосом.

Тиша відповіла, тільки хрипи і приглушені звуки боротьби. Весілля залишилося десь у минулому — сміх, танці, поцілунки.

Тут тільки бій. І запах крові.

------

М’яке, липке повітря сіновала зустріло їх теплом і запахом гнилої соломи. Над головою рипіли балки, крізь щілини пробивалося тьмяне світло нічного неба.

— Сюди, брате... Тут ніхто не потурбує, — прохрипів один.

Вони ввалилися в простір, хитаючись. Марка, мов мішок, кинули на купу сіна. Той глухо зойкнув, але не прокинувся. Алкоголь тримав міцно.

— Ну що, красуне, тепер ми повеселимось… — один з них хтиво розтягнув рота в посмішці, витираючи піт з лоба. — Не дарма стільки горілки на тебе витратили…

— Тримай їй руки. А я  подивлюсь, що ховаєш під тією спідничкою… — реготнув другий, нахиляючись. Його пальці вже шарпали поділ, залипали в нитках сіна, тремтіли від нетерплячки.

Марк розплющив очі. Спершу — розмиті плями. Вогкість на обличчі. Клацання зубів. Потім гаряча рука під одягом.

Раптом  повне усвідомлення. Запахи. Тепло. Бруд. Піт. Спирт. Гидота. І над усім цим  відчуття чужих рук.

Очі розплющились — яскраві, палаючі, немов розжарене вугілля.

— Що за… — нахилився ближче викрадач. І раптом завмер.

Його рука намацала щось, чого точно не мало бути.

— Що це за… — він сіпнувся назад. Раптом тверезіючи, кліпаючи очима. — Та це ж... Це ж хлопець!

Пауза. Потім — хриплий регіт. Лише один з них сміявся. Інший  мовчав, його обличчя стало кам’яним.

— І що? — прошепотів перший. — В наші часи й хлопчик підійде… Якщо гарненький.

Цього було достатньо.

Щось зімліле в Маркові — ожило. Не просто прокинулось — вибухнуло. Алкоголь вивітрювався. А натомість тіло заповнювало інше  паливо.

Вогонь.

Драконячий.

Сила прорвалася в м’язи, хребет вигнувся, щелепа скрипнула. Його пальці вгризлися в сіно, а тоді — у горло того, що ще секунду тому сміявся.

— Спробуй. — прошепотів Марк. — Хоч раз.

Він виштовхнув себе з-під них, немов таран. Один удар — ногою в груди. Той, що тримав руки, відлетів, зриваючи з собою оберемки сіна.

Другий — блискавично потягнувся за ножем. Але вже запізно.

Марк встиг перехопити його руку, скрутив зап’ястя, аж хруснуло. Потім — удар ліктем у шию. Короткий, точний. Той зойкнув і звалився, захлинаючись слиною.

— Що за... що за біса ти таке?! — задихався перший, задкуючи до стіни. — Ти ж був п’яний! Ти ж...

— Я — не дівчина. — в голосі Марка бриніло холодне полум’я. — І вже не зовсім людина.

Його рухи стали точними, хижими. Як у хижака. Як у істоти, що перестала вагатися.

Один з них знову кинувся з ножем, в розпачі. Марк ухилився, зробив крок уперед — удар плечем у груди. Повітря вилетіло з грудей нападника разом із стогоном.

Кров — тепла, парувала на лезі. Чиєїсь. Можливо, навіть його. Не мало значення.

Гел був десь там — бився, шукав його. А Марк уже не потребував рятівника.

Він сам був бурею.

Тіні на сіновалі хитались.

Двоє нападників — стогнали. Один лежав і більше не рухався. Інший в паніці вибіг, навіть не озираючись.

Гел біг, не зважаючи на розбиті кулаки і зламану думку — тільки б не запізнитися. Сіно, багно, поламані лави, якісь п’яні голоси з далекого намету — все зливалось у темну пляму.

І раптом — хтось вилетів з темного проходу просто йому під ноги. Гел зреагував інстинктивно: ліве плече, поворот, удар. Чоловік з риком влетів у стіну бараку, покотився, загарчав щось нерозбірливе, крутнувшись на спині.

— Вибач, — кинув Гел, навіть не зупиняючись.

І тут — двері. Рип. Тиша.

Марк вийшов з бараку, захеканий, скуйовджений, без спідниці, у штанях, черевиках, з перекошеною на бік сорочкою. Той самий Марк, але очі вже не зовсім ті. Глибші. Палаючі зсередини.

Гел зупинився. Посміхнувся.

— Ну як тобі весільні розваги?

— Ти ж обіцяв мене захищати, — відказав Марк з іронією, витираючи рукавом кров з губи.

— Та ти сам гарно впорався. Не міг же я залишити тебе без задоволення.

Поруч у пилюці зітхав той самий, що бажав розваг. Лежав, хекав, тримався за ніс і роздуту губу. Гел нахилився, витяг з його кишені м’яту пачку цигарок.

Гел витяг руку. Пальці спалахнули коротким, теплим вогником. Цигарка спалахнула в його вустах. Вдих. Тиша.

Марк сів поряд. Вони сиділи, прислухаючись до п’яного реготу з весільного намету. Там хтось знову волав про “гірко” й щось кидав. Тут — тиша, крихкий дим, дихання, що вже заспокоювалося.

— Я відчув… — тихо мовив Марк. — У мені щось розгорілося. Як паливо. Ніби я сам — смолоскип.

— Бо ти — не зовсім людина, — озвався Гел спокійно. — І це не погано.

— Мене це лякає. І водночас… мені подобається.

Гел глянув на нього і посміхнувся.

— Пеггі буде в захваті. В нього тепер аж два дракони.

Кіт, котрий вже знову був біля своїх хлопців, задоволено муркнув, і поклав голову на коліно Марка.

— Тепер ти його власність. — пожартував Гел.

Марк ніжно почухав кота за вухом.

— Надіюсь він не здогадається мене помітити.

Гель розсміявся. Весело. Щиро.

І ще трохи посиділи мовчки. Слухали, як темрява поглинає розбиті звуки свята, як серце повертається до ритму. Усе змінилось. І ніч була вже не така п’яна. А Пеггі задоволено муркутів, бо не кожен кіт міг похвалитися двома драконами.