Раді Вас бачити!

Арсен заледве розминувся із Криловим, але той все одно відчув його погляд. Він повернувся, з недовірою оглянув все навколо і це розважило Арсена – капітан нізащо не повірить, що вампір гуляє вдень, Віта ж спить.

А тоді вираз його обличчя змінився, на ньому промайнув страх і Крилов, мов робот, розвернувся і ввійшов у готель. Він ледве стримувався, щоб не бігти, а Арсен страшенно роздратувався – Крилов занадто переймається Вітою і це більше схоже на небайдужість, аніж на холодний розрахунок. Але сьогодні він дочекається, поки Віта прокинеться і не дозволить їй знов втекти. Її перетворення ще не завершене, сьогодні буде найважча ніч і потрібно переконатись, що вона впорається.

Вечір почався погано. Віта прокинулась і була аж занадто добрю із Криловим. Арсен злився – невже вона не бачить, як він дивиться на неї? Але навіть якщо не бачить, не розуміє, то невже не відчуває? А Крилов? Чи він вже усвідомив, що Віта йому не байдужа і як далеко зайде у намаганні не втратити і її?

Арсен дратувався все більше. Він зробив помилку, перетворивши її, але чи не буде ще більшою помилкою те, що він залишив її саму на себе. Він повинен був забрати її, як тільки знайшов і навчити бути вампіром. Це було його обов’язком за всіма вампірськими законами і правилами.

Арсен мимоволі скорчив зневажливу міну. Він волів жити сам по собі, за власними правилами та звичками. І він ще ніколи не був творцем, тому вперше за кілька століть почав сумніватись, що його рішення правильні.

Його тішило, що у Віти з’явились питання, отже сьогодні вона не втече, поки не отримає кілька відповідей і це прекрасна нагода остаточно переконатись, що вона пасуватиме йому ідеально.

Арсен прослідкував за Вітою до дому її батьків і вона знов здивувала його тим, що ставши вампіром не втратила зв’язок із родиною, не втратила людських почуттів, як він свого часу, коли залишив лише жагу помсти. Віта приймала нове життя, не втрачаючи найкраще із старого.

Але вона голодна і ставала слабшою із кожною хвилиною. Віта вже зрозуміла, що сьогодні потребуватиме значно більше крові і при тому планувала нікого не вбити.

Арсен йшов за нею у передчутті цікавого вечора і був певен, що вона не впорається без його допомоги. Хай Віта швидко вчиться, але поїсти нікого не вбивши, самій їй не вдасться.

Але вона зробила це. Бездоганно опанувала інстинкти, тіло і відмовилась від його допомоги. Арсен захоплено спостерігав за Вітою, за її спробами зробити все правильно і при тому не міг відмовити собі у спробах вплинути на її чуттєвість. Він показав Віті, що вона не помилилась у здогадах – він був у кімнаті, коли вона спала, торкався її і залишив поцілунок на згадку.

Віта вдихала аромат, що залишився на шкірі від його поцілунку і змішався з її власним. Вона ще нічого не розуміла, але вже піддалася спокусі і навіть забула про голод. Ще кілька секунд і Віта сама прийде до нього, варто лише покликати…

І тут з’явився чоловік, якого вона, хоч і неправильно, але легко ввела у транс. Він сміявся, а Віта, наче на зло йому, справді намірилась пити з руки. В такий спосіб вона не відновиться до ранку. Вона взагалі може не дожити до ранку. Арсен не витримав. Він підійшов і кілька секунд спостерігав, відчуваючи, як росте її роздратування.

– Не розумію, нащо ти себе мучиш. Поїла б, як всі нормальні… хижаки.

Він мусив визнати, що Віта вчиться миттєво і вже контролює себе у його присутності. Хоча вона не дозволила йому підійти занадто близько, але не втекла, вона наче щось шукала у ньому і ніяк не могла знайти. Щось невловиме змінилось у її поведінці, у її ставленні до нього і Арсен ніяк не міг зрозуміти – що. Він бачив у її погляді надію і розчарування, але навіть подумати не міг, що почуття, про які він вже забув, можуть так зачепити.

– Ти так уважно дивишся. Я когось тобі нагадую?

– Ага, когось, кого я маю вбити.

Арсен ледь стримав усмішку. Вона така спокійна і впевнена, що навіть не розуміє нереальності своїх погроз. Хоча, хай спробує, нападе, дасть йому змогу схопити…

– Я не проти близького контакту, але спочатку тобі треба добре поїсти.

– Не дочекаєшся.

– Перестань, ти ж тепер хижак і, я впевнений, починаєш отримувати задоволення.

– Як хижак, я отримую задоволення від ігор.

Арсен запізно зрозумів, що означала її усмішка – Віта розсіялась. У неї є питання, але очевидно, що до розмови вона ще не готова.

– Боягузка.

Арсен знав, що Віта почула його, а тоді побачив її в клубі і ладен був ричати з люті. Чому він не здогадався? Віта втекла і зробила це зовсім по-людському – туди, де найбільше людей. Але ж вона не людина і, до того, дуже голодна.

Арсен відчував її голод, наче свій і знав, що не встигне спинити її. Він майже миттєво перенісся у клуб, але знайти Віту у натовпі не міг. Стільки людей, стільки запахів – буде дивом, якщо вона не вб’є когось посеред танцполу. Її голод посилювався і його власні ікла мимоволі подовжились.

– Я – хижак і я хочу…

Він відчув Вітин страх, такий сильний, що миттєво відшукав її у гущі танцюючих людей, у обіймах… вампіра.

– От чорт! Я зовсім забув про правила?

Віта була наляканою і розгубленою, хоча вампір не здавався агресивним. Але він занадто міцно обіймав її, занадто розглядав, занадто впевнено посміхався. Арсен оглянув стіни і побачив великий малюнок у вигляді людського серця.

– Так і є, господар території.

Вітин страх зростав, а Арсен вирішував, як би все зробити правильно. Як пояснити господарю, що вся ця ситуація лише прикра несподіванка? Секунди спливала і з кожною він втрачав перевагу. У своїх безкінечних переїздах він часто ігнорував вампірські закони і тепер доведеться проситись.

Арсен змусив себе заспокоїтись і зробити ікла нормальними. Він йшов крізь натовп і раптом зрозумів, що Віта більше не боїться, а це… неправильно. Якщо бути захисником вже запізно, то своє право бути вчителем він не подарує нікому. Особливо нахабному вампіру, якому ще ста літ немає.

– Ненавиджу гвоздику…

А це приємний бонус, господаря території можна не вважати конкурентом. Арсен без зусиль довів свою перевагу і вампір змирився, залишив їх у спокої, хоча все одно викликав у Арсена глуху лють навіть на відстані.

Тим часом Віта насторожилась. Вона не боїться, не ненавидить але і не виявляє симпатії. Було б дивно, якби після всього вона, піддаючись бажанням, зробила крок назустріч, навіть всупереч логіці. І вона не зробить, Арсен це прекрасно розумів. Так само, як те, що треба затримати Віту, заспокоїти, бо якщо вона зараз знов втече, то вб’є когось і не одного. Вона добре повечеряє, але йому не вибачить.

– Віта, візьми мою руку. Я потім все поясню.

– Та краще він, аніж ти.

– Але ж у тебе питання до мене.

І це спрацювало, Віта подала руку і дозволила себе обняти. Її аромат поступово набирав силу, ставав все виразнішим і він зовсім забув про те, що Віта голодна, що їй треба багато пояснити. А вона, несподівано розслабилась, дозволяла вести себе у танці і… насолоджувалась.

На мить – коротку, пропікаючи наскрізь мить – Арсену захотілось притиснути її до себе, нахилитись до вуха і сказати правду. Сказати, що у неї нема шансів встояти. Що тяжіння занадто сильне, навіть він не може йому опиратись. Що вони будуть парою всупереч всьому…

Арсен повільно видихнув. Він не повинен її злякати, ані вчинками, ані словами, бо тоді вона не просто втече, вона зникне, сховається і він, попри все бажання не зможе її знайти. Зараз її тримає минуле і є час…

…Ян…

Віта дослухалась до своїх відчуттів від його дотиків і… порівнювала їх? У ній все вібрувало і Арсен не міг зрозуміти – це реакція на спогад, чи на нього.

– Хто такий Ян?

– Ти ж випив мене, то дізнайся.

О, а вона розумна і підступна. І вона дражнить його. Арсену навіть здалось на мить, що Віта фліртує з ним. Вона аж занадто спокійна і це підозріло, але чому б не сказати їй правду?

– Я не можу і це одна з таємниць, яку я хочу розгадати… до того, як вб’ю тебе.

Арсен хотів спровокувати її і не уявляв, як вона відреагує на таку відвертість, змішану із погрозою, але Віта несподівано розсміялась і її сміх бринів та дражнив. На його провокацію вона відповідала тим самим, дивилась йому в очі з неприхованою цікавістю, а тоді на коротку мить її зіниці розширились і щось у ній змінилось.

Арсену здалось, що Віта віддаляється і він трохи сильніше притис її до себе, поклав другу руку на талію. Він знав, що Віта змушена буде покласти руки йому на плечі і стати ще ближчою. Вона вирішила погратись з ним, а тепер відступає? Не вийде, вона не зможе довго опиратись власним бажанням.

– Як ти увійшов?

Арсен розсміявся тихим, глибоким сміхом. Він спостерігав за Вітиною реакцією і відчув, як вона ледь напружилась. Вона дражнить, а він спокушатиме її сміхом, дотиками, невловимим обіцянками більшого.

– Питання за питання, а я вже відповів на одне.

Віта мовчала і за цим було щось більше, аніж проста впертість. Арсен вирішив, що відповість, а тоді знов запитає про Яна. Якщо вона порівнює його з тим чоловіком, то треба дізнатись про нього якнайбільше.

– Той, через кого ти мене вбив.

Вітина відповідь виявилась несподівано холодною та різкою. Вона наче і не звинувачувала його, просто визнаючи факт, але це було занадто неприємно. І не в останню чергу через те, що той чоловік аж настільки важливий для неї. Якби ж Арсен міг побачити, що їх пов’язує. Але це потім, зараз треба зосередитись на Віті і, щоб змусити її прийняти нове життя і його в ньому, доведеться завоювати її довіру, а не тіло. А для початку треба навчити її правил поведінки, про які він сам так невчасно забув.

Як не дивно, Віта по-справжньому зацікавилась, уважно слухала, а тоді знов зникла. Арсен мало не заричав, зрозумівши, що обіймає повітря. Але нехай, Арсен знав, що Віта дико голодна і їй вже час повертатись у готель, то хай повечеряє капітаном. От через нього її совість мучити не буде це точно. І йому теж треба відновити сили, тому він поки що залишиться у клубі і скористається своєю власною порадою – не мучити себе і поїсти, як нормальний хижак. Він знайшов те, що надало сенс його життю, тому вже не бачив потреби і далі дотримуватись дієти.

Арсен знайшов поглядом господаря і пішов до нього.

– Добрий вечір. Мене звати Арсен і я прошу дозволу провести вечір у твоєму клубі.

– Я – Макс, - він усміхнувся, показуючи зуби, - ти знов сам і навіть дозволу просиш?

Арсен сіпнув губою, наче збираючись показати зуби у відповідь, але стримався:

– Моїй підопічній треба трохи часу на самоті, а мені повечеряти.

– Прошу, будь моїм гостем.

Арсен вдав, що не помітив глузливих ноток у його голосі. Макс провокував, але якщо вони почнуть мірятися силами, то навряд чи Арсену вдасться втриматись від вбивства. А наслідки йому не потрібні.

– Дякую, я швидко.

Арсен обрав дівчину навмання. Він не збирався смакувати, а щоб відновити сили, потрібно зовсім небагато. Легке навіювання і дівчина йде за ним у окрему кабінку. Арсен закрив нішу важкою шторою, притис дівчину до оббитої сатином стінки і… відчув голод такої сили, що він просто ніяк не міг бути його власним. Він бачив дві пульсуючі постаті, чув стук сердець… Арсен, заледве стримуючись, наказав дівчині повертатись до залу, а сам спробував знайти Віту. Де вона? Кого бачить?

І Арсен впізнав її чоловіка, і жінку з ним. Якщо Віта вб’є їх, це не можна буде приховати. Чоловік і коханка мертві, тіло Віти не знайдене – виглядає на помсту зрадженої дружини. Почнуться справжні пошуки, а це дасть надію батькам і доньці.

Арсен знав, що вона на межі і знов не пішов за нею, не зупинив і не допоміг. Його розрахунок виявився неправильним, Віта все робить по-своєму, а наслідків цього не вибачить йому вже напевно.

Віта приготувалась до стрибка і Арсен спробував дотягнутись до неї:

– Віта, зупинись! Не чіпай їх!

Все марно, вона занадто далеко, занадто виснажена, вона не чує. І все зникло. Арсен не розумів, що сталось. Вона не могла опанувати себе у такому стані і не напала, бо він би бачив це, отже втратила свідомість. Треба якнайшвидше знайти її.

Арсен кілька разів глибоко зітхнув, щоб забрати червінь з очей і зробити ікла нормальними. Він не відчував такого голоду з моменту переродження і тепер злився на свою нерозважливість. Він знав, що сьогодні найважча ніч…

 велосипед і розбите коліно; бійка у шкільному коридорі; атестат і медаль у руках; університет і Віта, що йде із подружкою назустріч; перший поцілунок; перша ніч; відрядження і туга за нею; шок від звістки про вагітність; амбіції, плани і гордість, коли він ділився з нею; сарказм у відповідь на її бажання відкрити агенцію; озлобленість на її успіх; страх виглядати невдахою на її фоні; жінка із розуміючою посмішкою; звістка про її вагітність і вимога вибрати…

– Не може бути… Невже вона вбила чоловіка?

Арсен спробував побачити і з полегкістю зітхнув, зрозумівши, що він живий. Але Віта досі голодна і не заспокоїться.

Вона знов зникла і Арсен поспіхом вийшов з клубу. Він був у дворику вже через кілька хвилин, але Віти не було. Зате там був запах Крилова і Арсен оглянувся, намагаючись зрозуміти, що тут відбулось. Він зосередився, прослідкував нитки запахів і побачив: Крилов прийшов, заховався і спостерігав. Його запах ще добре тримався у кутку між стіною і контейнером, так близько від Віти. Дивно, що вона не відчула Крилова, бо її обличчя було б останнім, що б він побачив перед смертю.

– Як підленько і по-дурному стежити за нею. Але це вже занадто і не схоже на… ЩО?... Не смій…

– Віта, не смій!

Але вона знов не чула його. Віта повільно підходила до Андрія. Вона знала про його бажання і використовувала це. Віта дивилась, як у нього на шиї пульсує вена, а Арсен бачив очікування у очах Крилова, вираз покори та обожнювання на обличчі. Арсен відчував її голод і бажання втамувати його будь-яким способом. Але вона не збирається вбивати його, лише надпити. Він спробував знов дотягнутись до неї:

– Віта, не треба! Не смій! Не роби…

– Пий…

Слово луною прокотилось у свідомості і Арсен зрозумів, що вже нічого не зробить. Просто не встигне. Цього разу вже ніяк. Віта вип’є кров, яку віддають добровільно і це зв’яже Андрія з нею, зробить його залежним від неї, поведеним на ній. А він – вампір, якому більше чотирьохсот років – за один вечір зробив стільки помилок, що когось іншого просто розтерзав би за них.

Арсен йшов до готелю і думав, як краще зробити – забрати Віту чи вбити Крилова. І один і другий варіант не вирішать проблему. Якщо він вб’є Крилова, Віта вирішить, що він заганяє її у глухий кут; якщо забере її – буде впевнена, що позбавив права вибору. Але є ще третій варіант! Якщо Віта сама вб’є його, то нарікати не буде на кого. От тільки треба переконати її… непомітно.

Спогади. Кілька нечітких картин, які Віта зразу ж заблокувала. Вона забарилась лише на мить, але Крилов помітив і Арсен відчув щось схоже на страх. Крилов не дурень, він вміє знайти інформацію у купі сміття і почне шукати, як тільки трохи прийде до тями. Тому він мусить зникнути з життя Віти, перш ніж нашкодить їй і найкращим варіантом, все ж таки, буде смерть.

Арсен відчув, як вона засинає. Віта не втамувала голод повністю, але вона пройшла всі стадії і цього достатньо, щоб прокинутись абсолютним вампіром. А поки вона спить, треба встигнути востаннє скористатись правом творця щоб вплинути на її наміри.

Біля готелю Арсена чекав сюрприз у вигляді Макса. Він стояв за кілька метрів від головного входу, схрестивши руки на грудях і ледь погойдуючись на п’ятках.

– Що ти тут робиш?

– Я тут навів довідки…

– Ти що зробив?

Макс повернувся і подивився Арсену у очі, абсолютно спокійно і без страху, як рівний рівному. Його очі ледь-ледь поблискували, але це було демонстрацією сили, а не агресії і Арсен, стиснувши зуби, злегка схилив голову, погоджуючись слухати.

– Так от, як господар цієї частини міста, я повинен знати все про моїх підопічних і гостей. Тому, я навів довідки і знаю, що ти гість, а вона народилась і живе тут. Знайти її не важко, такий аромат не забудеш…

Макс, здавалось, відволікся на спогад, а Арсен раптом зрозумів, чому його так дратує цей молодий вампірчик. У них з Вітою теж є спільний складник запаху – імбир. Як він не звернув на це увагу у клубі? Ще одна неприпустима помилка.

– Вона моя…

– Чисто теоретично. Але вона живе на моїй території і має право вибору, а я повинен простежити, щоб все відбулось без примусу…

– Примус у вампірів? Ти знущаєшся?

– Як я бачу, Віталіна весь час тікає від тебе…

Арсен не стримував рику, що рвався з середини, очі палали, зуби видовжились і нили. Арсен не міг згадати, коли востаннє по-справжньому бився, але пам’ятав, яким п’янким є відчуття перемоги. Ще одне необережне слово і він не стримається. Але Макс залишався на диво спокійним.

– Хіба що ти хочеш виступити за право володіти цією територією і тими, хто живе тут…

Арсен спробував заспокоїтись. Він не прагнув виступати у ролі дрібного князя і не повинен піддаватись на провокацію. Макс кидає виклик вампіру більш ніж втричі старшому і при цьому такий спокійний? Схоже на пастку.

– Я чекатиму відповіді одну добу, а тоді попрошу тебе залишити місто.

Макс зник, залишивши по собі насичений до нудоти аромат прянощів. Доба? Та він знесе цьому нахабі голову одним ударом! Неправильно. У місті не один вампір і почнеться хаос у боротьбі за владу. Та байдуже, йому потрібна Віта, а на шляху до неї лише капітан Крилов. На вирішення проблеми однієї доби більш ніж достатньо.

Арсен постукав у двері і навіть дочекався, щоб йому відчинили. Андрій наче і не здивувався, а на обличчі повільно розпливалась злорадна посмішка.

– Які гості, шкода тільки, що ти не увійдеш без запрошення. Тому вибач…

Андрій почав демонстративно повільно закривати двері і Арсен скористався його самовпевненістю, щоб вдарити долонею в груди

– Дурень…

 Арсен вдарив не сильно, але був такий злий, що Крилова відкинуло від дверей і вдарило об стіну, щось хруснуло. Арсен подивився на непритомного Андрія із злорадством, майже посміхаючись.

Всі ці роки Крилов намагався його спіймати, часом було навіть цікаво, але зараз він хоче його жінку і навіть вважає, що має на неї право. Ці безкінечні та безрезультатні перегони затягнулись. Набридли. Досить. Він забере Віту і ніщо не повинно їм заважати ні тепер, ні потім.

Арсен підійшов до Віти і його роздратування тільки посилилось. Вона так спокійно спить у ліжку чужого чоловіка, ще й після того, як пила його кров. Забрати її, не вбивши Крилова, вже не вийде, бо розраховувати, що Віта сприйме ситуацію з розумінням нема шансів. Вбити Крилова і сховати тіло? Теж не вийде. Віта відчує, що він був у кімнаті, як тільки прокинеться. Тепер вона справжній вампір і, якщо знов втече, знайти її буде майже нереально. Отже треба змусити послухатись хоча б раз. Якщо потім Віта взагалі зрозуміє, що сталось, хай ображається, він перечекає.

Арсен присів біля ліжка і взяв Віту за руку. Маленький укус на зап’ясті, кілька ковтків, рана загоїться за годину, а він зможе віддати їй один наказ, який вона сприйме за своє власне, непереборне бажання. Вона захоче вбити Крилова. А доти треба подбати, щоб він не прокинувся передчасно.

Арсен зосередився, віддав йому наказ спати до вечора і вийшов з кімнати.

Він поспішав до свого готелю, все ще відчуваючи присмак Вітиної крові у роті, зв’язок з її пам’яттю і спішив скористатись моментом, поки вона спить.

Арсен сподівався, що п’ючи її кров зможе пережити ті ж відчуття, що і вона – насолоду смаком. Але її кров здалась йому прісною, ні солі, ні цукру, жодного присмаку. Навіть свій власний смак вона не розкривала без дозволу. На мить Арсен засумнівався, чи вдасться йому задумане.

Він майже вбіг у кімнату, зняв піджак, не роздягаючись впав поперек величезного готельного ліжка і покликав подумки:

– Ян…