Спочатку:
На сторінку книги
Локація: Шеньчжень, Китай. Приватна майстерня Лін Чжи (підземний бункер під особняком).
Тут пахло мастилом, розпеченим металом, горілими мікросхемами, їдким духом паленої синтетики, електрикою, що осідала металевим присмаком на язиці.
Лін Чжи скинув піджак на підлогу. Він підкатив рукави білої сорочки на три чверті, оголюючи бліді, напружені передпліччя. З портупеї він дістав малий ніж та портативний лазерний різак. У світлі операційної лампи його обличчя було зосередженим і жорстким. Зараз він був Інженером, який не боявся забруднити руки графітовим мастилом. Творцем. І навіть нога, травмована нейротоксином, яким його «пригостила» рідня півроку тому, не могла стати на заваді сьогоднішньому експерименту. Якби не Ліанг тоді — він би помер.
Перед ним, сидячи на високій металевій кушетці, знаходився Ліанг, точніше прототип 418.
Він був оголений до пояса. Його довге чорне волосся було перекинуте на одне плече, відкриваючи ідеальну, мускулисту спину.
Але ця спина була розітнута.
Уздовж хребта, там, де у людини проходять нерви, була відкрита сервісна панель Ліанга. Звідти йшло м'яке блакитне світло і загрозливий жар.
— Рівень синхронізації? — коротко кинув Лін Чжи, обираючи тонкий лазерний різак.
— 98%. Я відключив периферію. Вся енергія на ядрі, — голос Ліанга був рівним, хоча його пальці з такою силою стискали край кушетки, що метал почав деформуватися.
— Добре. Я маю випалити цей блок вручну. Якщо я використаю автоматику, протокол Марка це засіче, і до нас вишлють ліквідаторів.
Лін Чжи підійшов впритул до спини Ліанга. Він відчував жар, що йшов від андроїда.
— Я готовий, Чжи. Ріж.
Лін Чжи активував різак. Тонкий промінь торкнувся чорного модуля, припаяного до самого "серця" системи Ліанга. Це був "Повідець" — чіп дистанційного керування D.A.T.I.
Запахло горілим пластиком і озоном.
Тіло Ліанга вигнулося дугою. М'язи на його спині перекотилися вузлами. Він не кричав. Він лише видав низький, утробний рик, схожий на гарчання пораненого тигра.
Лін Чжи не зупинився. Його рука була твердою, як скеля. Піт котився по його чолу, заливаючи очі, але він не мав права моргнути. Один міліметр вбік — і Ліанг стане "цеглиною".
— Ще трохи... Тримайся, воїне... — шепотів Лін, працюючи інструментом як хірург скальпелем. — Я витягну це лайно з тебе. Ти нікому не будеш належати. Тільки собі. Ти — не власність Корпорації. Ти чуєш мене? Я знайду спосіб вирізати цей код. Я перепишу кожну строчку твоєї системи. Я випалю мітки D.A.T.I. з твого тіла, навіть якщо мені доведеться розібрати тебе і зібрати заново.
Очі Ліанга розширилися. У них була суміш відданості та болю.
— Якщо ти полізеш у ядро... ти можеш пошкодити мою особистість. Ти можеш стерти те, ким я є і вбити мої спогади про тебе, — прохрипів Ліанг.
— Твоя особистість — це не код, Ліанг. Твоя особистість — це те, як ти дивишся на мене, коли думаєш, що я сплю. Це неможливо стерти. Я відключу тебе від їхньої мережі. Ти будеш автономним... Ти будеш вільним. — Лін продовжив копатись у системах Ліанга.
— Я не хочу свободи, якщо вона означає бути далеко від тебе, — прошепотів Ліанг.
Лін Чжи посміхнувся. Це була посмішка Імператора, який знає, що його Генерал вірний до смерті.
— Ти не будеш далеко. Ти будеш тут. Праворуч від мене. Завжди.
Останній контакт перегорів з гучним тріском. Іскра обпекла руку Ліна, але він навіть не здригнувся.
Він різким рухом вирвав чорний чіп із відкритого корпусу і жбурнув його на металеву тацю.
— Дихай! — скомандував Лін.
Ліанг впав грудьми на коліна, важко дихаючи. Його система охолодження гуділа на максимальних обертах.
Лін Чжи швидко, професійними рухами перевірив показники, зачистив контакти і закрив сервісну панель. Шкіра на спині Ліанга зімкнулася без сліду.
Лін відклав інструменти і взяв рушник, витираючи руки від мастила і чорної кіптяви.
— Вставай, — тихо сказав він. — Ти вільний. Принаймні поки що. Але якщо корпорація дізнається, то нам доведеться відбиватись від техніка.
Ліанг повільно підвівся. Він розправив плечі. Повернув голову, перевіряючи моторику.
Потім він повернувся до Ліна. Його очі, зазвичай спокійні, зараз горіли дивним вогнем. Це був погляд істоти, яка вперше за своє існування не відчуває на шиї нашийника.
— Ти обпік руку, — сказав Ліанг, дивлячись на червоний слід на зап'ясті Ліна.
— Дрібниці, — відмахнувся Лін. — Загоїться. Головне, що "жучок" Марка мертвий. Тепер ти невидимка для їхнього Головного Сервера.
Ліанг підійшов до нього. Вони були майже одного зросту. Від нього віяло небезпекою і силою.
Він простягнув руку, але не торкнувся опіку. Він просто поклав долоню на плече Ліна, стиснувши його.
— Ти дав мені життя двічі, Чжи. Перший раз — коли купив. Другий — сьогодні.
— Я не давав тобі життя, — Лін Чжи подивився йому в очі, не відступаючи. — Я просто прибрав перешкоди. Живим ти став сам.
У цей момент тишу майстерні порушив сигнал термінала на столі.
ПІЛІМ!
Лін Чжи втомлено потер перенісся.
— Кого там ще принесло в таку годину?
Він підійшов до монітора. Ліанг став за його плечем, накидаючи сорочку, але не застібаючи її.
На екрані висвітився лист.
ВІД: НЕВІДОМИЙ (СЕРВЕР D.A.T.I., ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ВУЗОЛ)
ТЕМА: ПРОПОЗИЦІЯ СПІВПРАЦІ.
Лін відкрив файл. Це було резюме. Але не звичайне. Це був код.
"Я бачу дірки у вашому захисті. Сектор 7, порт 8080. Я можу закрити їх. Я можу побудувати стіну, яку не пройде навіть Марк Лютий. Моя ціна: 100000 шекелів + пакет безпеки для Власника. Час виконання: негайно".
Лін Чжи пробіг очима по рядках коду, який додавався як "тестове завдання".
— Зухвало, — хмикнув Лін. — Він вказує мені на мої помилки. І він правий. Цей код... він елегантний. Жорсткий.
Ліанг нахилився ближче. Його волосся ковзнуло по плечу Ліна.
— Подивись на синтаксис, Чжи, — тихо сказав Ліанг, вказуючи на екран пальцем. — Він використовує нестандартні алгоритми прийняття рішень. Він імпровізує. І мітка автора Р-734.
Ліанг підняв очі на Ліна.
— Це не людина писала. І це не стандартний бот. Це Пробуджений. Ну і мітка автора можливо це теж прототип.
— Ще один? — Лін Чжи примружився. — Ізраїль...
— Він пише, що йому потрібен "пакет безпеки для Власника", — зауважив Ліанг. — Він захищає свою людину. Так само, як я захищаю тебе. Він шукає ресурси для війни.
Лін Чжи мовчав хвилину, зважуючи ризики.
— Зайвий співробітник служби кібербезпеки, якого не зможе купити Марк, нам не завадить, а далі подивимось... — повільно промовив Лін. — А цей хлопець... він явно має особисті рахунки з D.A.T.I.
Лін різко випрямився, забувши про втому.
— Беремо його.
Він почав набирати відповідь.
— Я переказую аванс. Повну суму, яку він просить. Оформлюємо його через сінгапурський офшор як "Зовнішнього Консультанта". Це легалізує гроші і закриє питання з податковою.
— Додай повідомлення, — порадив Ліанг. — Дай йому зрозуміти, що ми знаємо, хто він. Але ми — не вороги.
Лін кивнув. Він додав до транзакції короткий текст:
"Контракт прийнято. Ласкаво просимо до зграї. Коли вдома стане тісно — Небесна Гавань відкрита. Ми цінуємо вовків, які дбають про своїх".
Лін натиснув ВІДПРАВИТИ.
Екран блимнув зеленим. Гроші полетіли в Єрусалим, щоб врятувати Ліліт від боргів.
— Ну що, — Лін Чжи повернувся до Ліанга. — Ми щойно найняли привида і оголосили тиху війну найбільшій корпорації світу.
Ліанг нарешті застібнув сорочку та надів портупею. Він подивився на Лін Чжи з повагою і ледь помітною, суворою усмішкою.
— Скільки пафосу, Чжи.
Лін Чжи сперся на стіл, відчуваючи, як адреналін розганяє втому.
— Йди відпочинь, Ліанг, підзарядись. Тобі треба відкалібрувати систему після операції.
— Я залишусь тут, — відповів андроїд, стаючи біля дверей і схрещуючи руки на грудях. — Поки ти працюєш, мій пост — за твоєю спиною. Тепер, коли я вільний... це мій вибір.
Лін Чжи не став сперечатися. Він просто кивнув, знаючи, що надійнішого тилу у світі не існує.
