Раді Вас бачити!

Макар

Я стояв біля столу на кухні та дивився в телефон як закоханий підліток. Вона підписалася на мене у відповідь.

У цей момент до квартири буквально залетів Денис, ледь не знісши вхідні двері на ходу. Влад — мій шкільний друг, який просто заїхав на ранкову каву та відчинив йому двері тепер з цікавістю спостерігав за цим ураганом.

— Гей, малий. Ти що такий? — запитав Влад у мого брата, який виглядав так, наче готовий був підірвати весь світ. Його кучері стирчали в різні боки, а обличчя було похмурішим за грозову хмару.

 — Твої поради не працюють, Макаре! — з порога вигукнув Денис, звинувачувально тицяючи в мене пальцем. — Вона увесь тиждень взагалі не звертає на мене уваги! Повний ігнор!

Зітхнувши, я поклав телефон на стіл екран донизу й підійшов до брата.

— Ти робив все, як я казав?

— Ну... майже, — Денис замʼявся, збавивши тон. — Я вирішив, що твоя порада просто підійти й поговорити після того, як вона мене вперше відшила на зупинці, не спрацює. Це занадто банально.

— Дуже оптимістичний початок, — пробурмотів Влад, який вже сидів на барному стільці поглядаючи в свій ноутбук, але вже відверто вслухався в розмову.

— Тому я пішов іншим, більш стратегічним шляхом! — гордо підняв підборіддя малий.

— Боюся навіть запитати, — я склав руки на грудях.

— Коротше, я побачив, як вона заходить до класу, і підкупив малого Мишка з шостого класу, щоб він передав їй шоколадку. 

Я повільно підняв брови. Перед очима миттєво постала вчорашня картина в школі після уроків: Юля, яка сміється і розповідає мені про “старшокласника-Ромео”, який підсилає малих із шоколадками до якоїсь новенької дівчинки Дарини. 

Значить, романтичний терорист — це Денис.

Чудово. Треба ж було так вляпатися. Вся школа вже гуде.

Насилу втримавши камʼяне обличчя, щоб не видати себе, я сухо запитав:

— Ти дав хабар дитині?

— Пʼятдесят гривень!

— Це все ще хабар, Денисе.

— Не відволікайся! Головне, що шоколадку вона взяла. Мишко особисто в руки віддав.

— А далі?

— А далі нічого! — вибухнув брат, сплеснувши руками. — В сенсі — взагалі нічого! Взяла і все. Після уроків пройшла повз мене в коридорі й навіть не подивилася в мій бік! Наче я невидимка.

Я подумки посміхнувся, знову згадуючи, Юліну розповідь про шкільні пристрасті.

Денис — брат року, не інакше.

— А вона взагалі знала, що це від тебе? — поцікавився я.

— Мишко мав сказати!

— Мав?

— Ну…

— Денисе, — мій голос став суворішим.

— Я не перевіряв, ясно?! Я що, мав за ним шпигувати?

Я закрив очі рукою, стримуючи сміх.

Господи, ну що за дурний вчинок.

— От і я про що! — розпачав Денис, сприйнявши мій жест за співчуття. — Може, ти й мав рацію з цими розмовами. Але якщо я знову підійду, а вона мене вдруге прилюдно відшиє? Це ж удар по репутації!

— Тоді ти принаймні будеш знати, що вона відшила саме тебе, а не випадкового шестикласника з шоколадкою, — відрізав я.

— Ти дійсно запитав поради в нього? — нарешті відірвавшись від своїх важливих справ голосно засміявся Влад, тицяючи в мене пальцем. Потім він повернувся до Дениса, закинувши йому руку на плече. — Друже, якщо тобі потрібні поради, як завоювати дівчину, звертайся до професіонала. Тобто до мене. Я тут головний романтик на районі.

— Те, що кожна друга дівчина підписала тебе в телефоні як “Брехло. Ніколи не брати слухавку”, не робить з тебе романтика, Владе, — кинув я, повертаючись до столу.

— Принаймні в них є мій номер! — гордо відказав той.

Я знову взяв у руки телефон. Поки ці двоє намагалися розробити стратегію, я відкрив вчорашній чат із Юлею. Ми почали переписуватися одразу після того, як я підписався на неї, і ці повідомлення досі змушували тепло розливатися моїм тілом, неначе мені знову шістнадцять і найпопулярніша дівчина в школі звернула на мене увагу.

Я згадав, як учора ввечері вона написала мені першою: 

“Тепер попросите підтягнути Вашу англійську?”

Я відповів моментально:

“Ви ще й думки вмієте читати?”

“Професійна деформація, — відписала вона. — Вчителі бачать наскрізь усіх, хто погано поводився в школі. А Ви, Макаре, схожі на того, хто сидів на задній парті й зривав уроки”.

“Я сидів на першій парті прямо перед викладачем, — відправив я у відповідь, посміхаючись екрану. — Але Ви маєте рацію, уроки я таки зривав. То як щодо моєї англійської? Мені терміново потрібен репетитор. Бажано з суворим підходом”.

“Мій графік дуже щільний, — відповіла вона. — Олімпіади, розклади, неслухняні старшокласники... До речі, як там Ваш брат? Директор змилувався?”

“Брат живий, але вже планує як вскочити в наступну халепу. Мабуть, підліткова криза. Дякую, що запитали. То коли мій перший урок, Юлю?”.

“Я подумаю над Вашою поведінкою, Макаре. Гарного дня”.

“Чекаю на вердикт, сувора вчителько”, — відправив я тоді останнє повідомлення, закриваючи чат.

Я заблокував телефон і повчально подивився на Дениса:

— Гаразд, генію. Жінки люблять увагу, але ненав'язливу. Твої шоколадки через треті руки — це дитячий садок. Для початку знайди її соцмережі, лайкни якусь стару фотку, покажи, що ти зацікавлений її життям, але так, щоб не виглядати як маніяк-сталкер. Зрозумів?

Денис важко зітхнув і розвів руками:

— Та в тому й проблема! Я не знаю її Інстаграму! Я все ще не знайомився з нею, та і не говорив нормально, як вже на те пішло…

Тут Влад раптом закрив свій ноутбук, підвівся з крісла з таким виглядом, наче в його голові щойно народився план порятунку людства, і хитро зажмурився.

— О-о-о, малий, не переймайся, вважай, що тобі пощастило, бо дядько Влад знає, як вирішувати такі делікатні питання. Ми зробимо так, що вона сама з тобою заговорить, — Влад потер долоні й підійшов ближче, сяючи самовпевненістю. — Якщо ти хочеш, щоб шістнадцятирічна дівчина сама шукала твій Інстаграм і кусала лікті, тобі потрібен правильний прогрів аудиторії. Шоколадки — це минуле століття. Зараз дівчата ведуться на зовсім інші речі.

Денис одразу нашорошив вуха, забувши про свої образи:

— На які ще речі?

— На загадковість і легкі ревнощі, — Влад підняв вгору вказівний палець, наче читав лекцію в Гарварді. — Слухай мій геніальний план. Ти купуєш два квитки на якийсь крутий концерт. От зараз усі малі пищать від чогось західного й попсового. Фотографуєш ці квитки в сторіс на фоні керма машини Макара і пишеш: “Один квиток зайвий. Хто зі мною?”.

— І що це дасть? — насупився Денис. — Вона ж навіть не підписана на мене!

— Дурило, — лагідно зітхнув Влад. — Ти пускаєш цей слух через того самого малого Мишка. Нехай прийде в клас і “випадково” при ній бовкне, що Денис купив два квитки на концерт, шукає собі пару, а його інстаграм тепер просто розривається від пропозицій дівчат. Що ми маємо в результаті? По-перше, ти в її очах одразу стаєш затребуваним мачо, а не просто хлопчиком. По-друге, в кожній дівчині прокидається дух суперництва. Вона сама перериє весь Інтернет, знайде твій профіль через спільних знайомих, щоб просто подивитися, що це за квитки і з ким ти туди збираєшся. Головне — створити дефіцит і конкуренцію!

Я ледь кавою не поперхнувся, слухаючи цей “майстер-клас”.

— Владе, ти зараз серйозно вчиш мого неповнолітнього брата створювати штучний хайп навколо своєї персони серед десятикласниць?

— Макаре, навіть не починай, це чиста психологія! — відмахнувся той. — Спосіб робочий, як швейцарський годинник. Ну що, малий, як тобі ідея?

— Денисе, якщо вона така як ти казав — “не така як інші” — то вона не поведеться на це.

— Їй шістнадцять, — почав Влад, закотивши очі. — Вона поведеться.

Денис на кілька секунд завис, прокручуючи план у голові, і на його обличчі повільно розпливлася така ж хитра й нахабна посмішка, як у Влада.

— А знаєш... це звучить хайпово. Вона точно зацікавиться. Тільки де мені взяти квитки?

Я лише похитав головою, дивлячись на цих двох стратегів. Вони були абсолютно впевнені, що прораховують хід мислення шістнадцятирічної дівчини. Але скільки я знав Влада, жодна його “геніальна стратегія” ще ні разу не закінчувалася успіхом…

Як думаєте, спрацює план?

Як вам Влад?