Спочатку:
На сторінку книги
Перший подих Землі
Корабель м'яко входив у верхні шари атмосфери.
За ілюмінаторами спалахували золотаві смуги. Усі мовчали, спостерігаючи за тим, як із кожною хвилиною Земля ставала дедалі ближчою.
— Посадку розпочато, — спокійно повідомила MIRA.
Еліас міцніше взявся за штурвал.
— Усі на своїх місцях.
— Є!
Лада міцно тримала контейнер із першим саджанцем дуба.
— Він дочекався свого дому...
За кілька хвилин корабель торкнувся землі.
Настала тиша.
Ніхто не рухався.
Еліас глибоко вдихнув і повільно відчинив люк.
Свіже повітря увірвалося до кабіни.
Воно пахло травою, вологою землею й лісом.
Лада не стримала сліз.
— Невже... ми справді вдома?
Еліас ступив перший крок на землю.
Він присів, торкнувся долонею зеленої трави й усміхнувся.
— Вітаю... Ми повернулися.
Один за одним з корабля виходили інші члени екіпажу.
Данило й Максим мовчки озиралися навколо.
Птахи співали так голосно, ніби вітали людей після довгої розлуки.
Дідусь Андрій повільно став на коліна.
Він набрав жменю землі й притиснув її до грудей.
— Я дочекався...
Лада обережно викопала невелику ямку.
Разом із дітьми вони посадили перший дуб.
Еліас насипав останню жменю землі.
— Нехай із цього дерева почнеться нова історія людства.
Усі мовчки дивилися на молодий саджанець.
А далеко в лісі раптом майнула чиясь тінь...
Еліас насторожено підвів голову.
— Ми тут... не самі.
Еліас повільно підняв руку.
— Усім залишатися на місці.
Настала тиша.
Тінь знову промайнула між деревами.
Максим уже хотів зробити крок уперед, але Лада зупинила його.
— Не лякаймо того, хто там є.
Минуло кілька секунд.
Із-за великого дуба повільно вийшла... косуля.
Вона обережно дивилася на людей.
За нею з'явилося маленьке косуленя.
Усі завмерли.
Лада ледь усміхнулася.
— Вони зовсім нас не бояться...
MIRA тихо промовила:
— Аналіз показує: тварини здорові. Екосистема стабільна.
Еліас повільно опустив руку.
— Отже... життя справді повернулося.
У небі пролетіла зграя птахів.
Десь неподалік дзюрчав струмок.
Вітер легко гойдав листя молодого дуба, який вони щойно посадили.
Дідусь Андрій глибоко вдихнув свіже повітря.
— Я завжди вірив... що Земля пробачить нас.
Артем, який щойно вийшов із корабля, усміхнувся.
— І схоже... вона пробачила.
Еліас озирнувся на свою команду.
— Сьогодні ми зробили лише один крок.
Він подивився на безкрайній ліс.
— Але попереду нас чекає цілий світ, який потрібно відродити.
Усі мовчки кивнули.
Сонце повільно заходило за верхівки дерев, освітлюючи молоду рослину, посаджену людськими руками.
Вона стала першим символом нового початку.
І саме тут почалася нова історія людства.
