Спочатку:
На сторінку книги
Вечеря була більш ніж жвавою, адже до нас приєдналися члени команди корабля.
Атмосфера чимось нагадувала бордель. Всі сміялися, випивали, фліртували та жартували. Деякі парочки відверто обіймалися й цілувалися, навіть не намагаючись якось сховатися від поглядів оточуючих.
А ще все приміщення було затягнуто білим димом із приємним пряним ароматом.
- І часто тут таке? - я плюхнулася навпроти насупленої Таїши.
Шааті поставила на стіл два кухлі з елем і тарілку з купленими вранці тістечками та примостилася поруч зі мною.
- Щоразу, коли корабель припливає, - дівчина зморщилася.
- Я думала, тут не дуже люблять чоловіків, - я задумливо окинула поглядом зал.
- Так любити їх ніхто і не просить, - Таїша криво усміхнулася, відпиваючи з кухля ель. - Але багатьом хочеться іноді розвіятися й зняти напругу. Королева не заперечує проти таких... заходів.
- Але ти цього не схвалюєш, судячи з твого обличчя, - я зацікавлено нахилила голову до плеча.
- Мені це не потрібно, а інші нехай роблять, що хочуть, - сказала як відрізала, явно не бажаючи вдаватися в подробиці.
- Агов, чого такі похмурі? - весела Аделія тягла за собою зніяковілого хлопця. - Я тут новенького матроса спіймала, як вам?
Склалося враження, що вона хвалиться новою зачіскою або прикрасами.
Ми задумливо оглянули наданий нашій увазі “експонат”. Хлопець зарум'янився від такої уваги та відвів погляд убік.
- Чи не занадто він скромний для тебе? - Шааті задумливо підперла підборіддя рукою.
- Як раз! Те, що треба для різноманіття, - ельфійка посадила хлопця за наш стіл, а сама нахабно вмостилася у нього на колінах.
Зніяковілий матрос несміливо поклав руку на її талію, явно не розуміючи, що взагалі відбувається.
- Про яке різноманіття йдеться? - я поділяла нерозуміння хлопця з цього приводу.
- Більшість дівчат тут воліють обрати 2-3 фаворитів і проводити час із ними, - Таїша кивнула у бік сусіднього столику, де парочки веселились як могли, вже переступаючи межі пристойності. - А в Аделії принцип - щоразу має бути хтось новий.
- Люблю свіженьких, - Аделія по-хазяйськи закинула руку на плече матроса та спокусливо облизнула губи.
Я була в шоці, настільки несподіваною виявилася для мене ця сторона особистості ельфійки. Її раптове перетворення було таким сильним, що здавалося, ніби переді мною сиділа вже зовсім інша дівчина.
- І де була ця дівчина весь цей час? - пробурчала я, особливо ні до кого не звертаючись.
- О, зазвичай вона спить, - Аделія все ж почула мої слова. - Але в такі моменти прокидається та вирушає на полювання.
- Не тільки у тебе, як я подивлюся, - я нарешті відпила свій ель.
По тілу миттєво розлилося тепло, розслаблюючи й піднімаючи настрій. Дивно, раніше від одного ковтка такого ефекту не було. Може, річ у пряному димі?
Тільки зараз я звернула увагу, що на кожному столі стояли тарілочки, в яких тліли купки коричневого порошку.
- Що в них? - вирішила я спитати Таїшу.
- Точно не знаю... якісь трави, здається, зі спеціями. Допомагають розслабитися та, - дівчина зам'ялася, але все ж таки тихенько закінчила, - та розкутися.
- Афродизіак чи що? - я подавилась тільки надкушеним тістечком.
- Що це таке? - Таїшу явно зацікавило нове слово.
- Та так, неважливо, - як би ненавмисно я відсунула тарілочку з пахощами від себе якомога далі.
Хлопчина он уже розкувся. Якщо спочатку він був зовсім затиснутим і нерішучим, то тепер самозабутньо цілував ельфійку в шию та гладив її стегно.
Попри розслаблюючий ефект пахощів, мені стало некомфортно знаходитися серед усіх цих парочок. З'явилося почуття самотності та порожнечі. Ніби відірвали шматок чогось важливого.
- Піду я, мабуть, до себе. Краще книжку почитаю. Шааті, залишайся, якщо хочеш, - я підхопила свою тарілочку з тістечками та, махнувши на прощання, вирушила у бік виходу.
Вампірша у відповідь вдячно кивнула й окинула хижим поглядом оточуючих. Її плани на приїжджих хлопців явно розходилися з планами інших дівчат, і мені залишалося лише поспівчувати їм.
- Ей, вже йдеш? Невже не знайшлося для тебе якогось захудалого матроса?
На моє лихо, прямо біля виходу за столиком сиділа Ірел. По-хазяйськи спираючись ліктем на плече високого широкоплечого чоловіка, вона явно намагалася показати, що тут головна.
І все ж його самовпевнений погляд у поєднанні із самовдоволеною усмішкою на худому обвітреному обличчі, зарослому густою темною щетиною, не викликали симпатії особисто у мене.
- Зате для тебе знайшлося, - я єхидно усміхнулась.
Мимоволі звернула увагу, що Наріанн із нею не було, хоча зазвичай вони вечеряли разом. Окинула поглядом зал у пошуках її або того хлопця, з яким вона зажималась в лісі, але нікого з них не помітила.
- О так, я свого не впущу, - Ірел грайливо провела пальчиком по шраму на шиї свого супутника, на який до цього жесту я не звернула уваги. - Але я не жадібна, можу поділитися. Тільки доведеться в чергу стати.
Чоловік окинув мене оцінюючим поглядом і хтиво усміхнувся, від чого я мимоволі скривилася.
- Дякую, їжте самі, я об'їдками не цікавлюся.
Дуже не хотілося витрачати час на суперечки та з'ясування стосунків, тому не чекаючи на відповідну реакцію, я пірнула за двері й опинилася на балкончику, що оперізував дерево Гльірн по колу та розходився в різні боки складною мережею мотузкових мостів.
Задерши голову, я вдихнула свіже повітря на повні груди. Небо було зоряне й частково затягнуте хмарами. Пахло дощем, а прохолодний вітер неприємно забирався під одяг. Сезон дощів відступати явно не планував.
Якийсь час мені знадобилося так постояти, щоб туман у голові розвіявся. З новою силою нахлинуло почуття самотності.
Повертатися до всіх не хотілося. Йти додому теж. Тому я продовжувала стояти на місці та задумливо дивитися на небо.
Раптом до мого слуху донеслася мелодія, яку хтось награвав на гітарі. Я стала обходити Гльірн по колу в пошуках джерела музики.
Ним виявився моряк, що сидів з іншого боку дерева й мелодійно перебирав струни старої потертої гітари.
Відвертати його увагу не хотілося, тому я присіла трохи осторонь, щільніше кутаючись у плащ і зариваючись носом у коліна.
Звично стисла у руці медальйон.
- Рей, я сумую, - це було єдине, що я сказала барду за весь час перебування на острові.
Тихенько почала наспівувати в такт гітарі. Моряк із зацікавленістю подивився в мою сторону, але грати не перестав.
- У тебе все добре? - нарешті запитав він після того, як закінчив грати.
- Ні, - видихнула я, зустрівшись з поглядом молодого симпатичного хлопця.
Він дивився у відповідь, схиливши голову на одну сторону.
- Я можу чимось допомогти? - через кілька хвилин хлопець порушив тишу.
- Ні, - я знову видихнула та піднялась на ноги. - Хоча... у тебе, випадково, немає ще однієї гітари?
Хлопець здивовано підняв брови.
- Якщо ні, привези, будь ласка, наступного разу одну для мене. Я куплю, - я підняла з підлоги тарілку з тістечком, що залишилось, та попрямувала в сторону підвісних містиків.
- Почекай, - хлопець раптом підскочив та схопив мене за руку, якраз коли я проходила повз нього. Знову зазирнув в очі, ніби шукаючи щось. Потім кинув хмурий погляд на свою гітару і без вагань простягнув її мені. - Тримай, тобі потрібніше. Я через кілька тижнів в Елраіні собі нову куплю.
Я вдячно кивнула.
- Тільки зараз в мене немає грошей, щоб за неї заплатити.
- Заплатиш наступного разу, - він вклав гітару мені в руку, взяв тістечко з тарілки й широко посміхнувся. - Візьму це як заставу.
Я спантеличено спостерігала, як молодий моряк з обвітреним обличчям і мозолистими руками з насолодою жує моє останнє тістечко. Тряхнула головою, приходячи до тями.
- Дякую, - міцніше перехопивши гітару, попрямувала в сторону нашої з Шааті хатинки.
- До речі, мене звати Рут, - мені в слід прокричав хлопець. - А тебе як?
- Кейрі, - відповіла я не обертаючись. Навіть не була впевнена що він взагалі почув, але мені було байдуже.
У своїй кімнаті я сиділа біля стіни та бездумно перебирала струни гітари. Я не багато запам’ятала з уроків Рея, але цього було достатньо. Та й не важливо було, чи гарно воно звучить. Головне, що цей процес приносив хоча б трохи заспокоєння.
Я уявляла, що це Рей сидить поряд зі мною та награє одну зі своїх чарівних у всіх сенсах мелодій.
Шааті повернулась пізно вночі, рум’яна та задоволена життям. Вона на мить заглянула у мою кімнату та зрозуміла все без жодних слів.
Я лежала посеред свого ліжка, обіймаючи гітару, а на простирадлі під моєю щокою вже розташувалась волога пляма від стежок сліз, що скочувалися по щоці. Зберігаючи тишу, вампірша обережно вмостилась з краю і без того невеличкого ліжка та притисла мене до себе.
