Раді Вас бачити!

Через годинки дві інтенсивної роботи Віктор вирішив перекусити. Щойно відкрив холодильник — у двері задзвонили. Втомлено протер обличчя й пішов перевіряти, хто цього разу завітав. На порозі стояв Карі, а за його спиною — секретар, яку шатен точно не чекав. Та ледве відчинив — Діма одразу атакував словесно:

- Я говорив, що ти мені це доручив і їй не потрібно пертися до тебе додому, але вона навіть слухати не хотіла. Ой! - у його бік полетів гострий лікоть блондинки, яка жодним чином не змінила виразу обличчя. Так і стояла усміхнена, тоді як хлопець вирішив не мовчати: 

- Ось бачиш? А в мене ще питають, чому називаю її гарпією. Тут і без пояснень будь-яка людина з очима зрозуміє.

Віктора вже втомило це все, тому, опершись об дверну раму, він вирішив перехопити ініціативу в розмові — щоб якомога швидше позбавити вуха від зайвого шуму.

- Де те, що я просив?

І тут уперед пройшла його секретар, ще раз зачепивши колегу — цього разу плечем. Зиркнула карими очима на Карі й відвернулася, хмикнувши. Потім враз натягнула робочу посмішку та простягнула босові все, що було завчасно підготовлено.

- Я і так збиралася до вас їхати, тому вирішила приєднатися. Ось документи й робочий ноутбук. З адвокатом зв'язалася — передала, щоб зателефонував через півгодини на ваш особистий номер.

Забравши все, Віктор почав переглядати ноутбук, який до того тримав його батько. Переконавшись, що отримав усе необхідне, розвернувся й зачинив двері просто перед носом у тих двох.

- Та якого біса ти відкрив рота? - прошипіла дівчина до чоловіка, який так і стояв біля неї склавши руки на грудях. - Оцим і роздратував боса.

- Я тут до чого - не перлася б за мною, він би не був таким злим, дура.

- Це від дурня чую. Ти ж казав, що будеш мені допомагати — з підкоренням його серця, - чоловік почухав потилицю й поглянув на зачинені двері, наче там досі стояв його друг.

- Знаєш, це було давно й неправда, - розвернувся й пішов до своєї машини, кинувши через плече: - Тебе підкинути?

Дівчина отямилася й продовжила гнути своє:

- То що з твоєю допомогою? Як це — давно й неправда?

Світловолосий явно не хотів розвивати тему й переводив розмову на інше — не бажаючи казати їй правди.

- Ой, знаєш, щось у горлі пересохло… Не хочеш холодної кави? - і сів за кермо.

- Яка кава? Дай пояснення, швидше! - теж завалилася на сусіднє сидіння. Так вони й їхали: блондинка не вгамовувалася, а Карі вдавав, що не чує.

Нарешті отримавши ноутбук із роботи, Віктор вирішив розібратися з кодом, який показав би, що весь цей час на ньому робили. Впевнившись, що нічого підозрілого немає, зателефонував спочатку найважливішому партнеру. На тому кінці слухавки тільки довгі гудки — так ніхто й не взяв. Чоловік роздратовано стиснув телефон і нервово провів вказівним пальцем по губах.

- Потрібно швидко відновити контакт із тим придурком — поки батько не прознав про мої плани.

Отак, заглибившись у думки, він нарешті пішов до свого робочого кабінету, щоб продовжити роботу — тепер уже з тими матеріалами, які йому принесли. Проходячи повз прочинені двері дружини, не втримався — заглянув. Вона, не відриваючись від ноутбука, щось інтенсивно друкувала. Навіть не помітила, що двері приочинилися ширше. Він вирішивши не заважати, пішов далі по коридору.

У спальній частині їхньої квартири була передбачена робоча зона. Відчинивши двері, він одразу відчув запах шкіри та книг. Давно Віктор сюди не заходив — зазвичай усе робив на роботі, а вдома лише займався спортом, їв та спав. Його зустріли стелажі, заповнені книгами, велике вікно з жалюзями, важкий масивний дубовий стіл і шкіряне крісло. Мимоволі глянув на протилежні двері — кабінет дружини. Кімната, до якої Віктор не заглядував із самого заїзду. Навіть не міг уявити, як Леона все там облаштувала. Хмикнув на ці думки, впевнено переступив поріг і зачинив за собою двері. Влаштувавшись зручніше, запустив свій особистий ноутбук і той, що принесли з роботи.

Виявилося, що суттєвих змін ані на ринку акцій, ані в роботі фірми за час його відсутності не було. Це вже був добрий знак — уся та робота, яку він зробив на посаді генерального директора, не минула марно. Люди, яких він найняв, справді працюють на своїх місцях. Саме тому не хотілося кардинально змінювати штат — особливо секретаря. Її звіти й бездоганна якість роботи з лихвою окупали огріхи в поведінці. Він як керівник міг просто скоригувати це — та сумніви все одно залишалися: чи варто тримати поруч жінку з неприхованими намірами. Спливло в пам'яті обличчя охоронця Леони — і Віктор роздратовано протер обличчя рукою.

Раптом задзвонив телефон. Не дивлячись, хто дзвонить, узяв слухавку. Почекав, доки заговорять, — і врешті почув знайомий чоловічий голос, та не той, якого чекав.

- Добрий день, Вікторе Олексійовичу, - адвокат зробив паузу, щоб пересвідчитися, що не помилився номером.

- Слухаю.

- Мені передали, що ви хотіли щось обговорити. Це потребує особистої зустрічі?

- Ні. Хотів уточнити: чи не надходили до вас звернення від юристів щодо передачі акцій на моє ім'я?

- А від кого мали надійти?

- Це має значення?

- Ні, але на цю мить жодних запитів не було. Якщо скажете, від кого чекаєте, — зможу самостійно взяти ініціативу й пришвидшити процес, - спокійно пояснив адвокат, давно звиклий до тону Віктора. Між ними запала пауза.

- Я не певен, чи це випадковість, чи навмисне затягування, - врешті озвучив свої сумніви.

- Давайте спочатку ви скажете, від кого чекаєте пакет акцій і на яких умовах.

- Від мого батька. На усних домовленостях. Зі свого боку я виконав, - і замовк.

Вимовивши це вголос, він сам усе усвідомив. Той старий тарган і не збирався виконувати свою частину угоди. З самого початку не існувало жодних акцій, які б йому передали, — уся ця історія була не лише пасткою, щоб закрити Віктора в тій засніженій в'язниці разом із Леоною, а й нічим не підкріпленою обіцянкою. Сам факт, що батько прийшов його замінити, а всі співробітники сприйняли це як належне, означав одне: ані батько, ані акціонери, ані навіть так звані надійні підлеглі не сприймають Віктора як повноцінного власника фірми.

Шатен хмикнув — наче сам оцінив жарт, який зіграли над ним. Зрозумів: відтоді, як він переступив поріг батьківської фірми, у нього не було жодних шансів. Усе це була сцена, на якій йому дали тимчасову головну роль. Доки батька влаштовувала якість роботи — місце генерального директора займав Віктор, але варто було щось піти не так — і його змістять за ініціативою його власного батька. І навіть якби співвідношення акцій виявилося не на його користь, усі однаково сприймали б саме батька як справжнього господаря.

Холодним тоном промовив уголос:

- Гаразд, тему закрили — і більше до неї не повертаємося, - Віктор замовк на секунду, і коли знову заговорив, його голос втратив будь-яку знервованість. Він став глухим, рівним і небезпечно спокійним. Адвокат мимоволі напружився — цей тон він знав занадто добре. Так говорив чоловік, який щойно прийняв бій і не збирався програвати. - Тепер до важливішого. Пам'ятаєш, я просив підготувати документи на поглинання?

- Так, це було ще два місяці тому. Часу вистачило, щоб усе організувати на найвищому рівні. Ніхто навіть носа не підточить.

- Тоді від сьогодні поглинання розпочинається. Попередь моїх людей, що гра почалася, - і з хижою посмішкою додав: - Нарешті треба добити старих мамонтів, а то засиділися на своїх місцях.

- Тоді завершую розмову й розпочинаю процес. Хочу уточнити: на останньому етапі передати документи вашому секретарю?

- В жодному разі - тільки мені особисто до рук.

На цьому розмова завершилася.

Шатен потягнувся, розминаючи тіло перед безсонною ніччю. Цей план визрівав уже давно, та ще багато чого лишалося непідготовленим. Часу майже не залишилося — але доки його не сприймають всерйоз, у нього ще багато козирів у рукаві. І він із головою поринув у роботу.