Спочатку:
На сторінку книги
Маленьке містечко Агрія ліниво дрімало на вузькій піщаній косі, яка врізалася в Азовське море. Якщо подивитися згори, місто було схоже на крихітний гачок, що намагався зачерпнути трохи води.
В Агрії час ніби зупинився — тут не було ні вчора, ні завтра. Було тільки сьогодні: сонячне, тепле й трохи сонне. У повітрі гуляв солоний запах йоду, що ніжно лоскотав носики агрійців і змушував їх часто чхати.
Головною вулицею Яблуневською повільно йшов поштар Федір. Худорлявий, у картатій сорочці й сірих штанях, він котив свій старий велосипед. Сідло на ньому сильно хиталося, а на багажнику гумкою було прикріплено стос газет.
Сонце вже стояло високо й пекло.
У роті пересохло, кашкет перекосився, та Федір раз у раз зупинявся біля кожної хатини: клав газету в скриньку й ішов далі.
Часом він робив помітки біля назв вулиць, куди доставив пошту.
— Апчхі… Абрикосова є… — потираючи ніс, бубонів він.
— Виноградна є…
— Полунична є…
— Персикова є…
Зрештою він підійшов до будинку — біля самого маяка.
Маяк в Агрії був величезний. Білосніжний та лискучий, він тягнувся вгору, до неба, ніби живий і от-от мав зійти з місця та піти гуляти. Піднятися на нього було нелегко, але той, хто все ж піднімався, бачив море — спокійне та трохи зеленкувате.
Чудернацькі риби стрибали над водою, ніби у танці, в небі кричали пухкі чайки, а сонце світило так яскраво, що хотілося заплющити очі й трохи подрімати.
Саме цим і займався Григорій Маркович Куропась — мер міста Агрія і наглядач маяка. Дрімав. У своєму будиночку біля підніжжя.
Та насправді Куропась мав чимало справ, тож прокидався щодня з першими променями сонця. Невеличкий на зріст, трохи округлий, він сплигував з ліжка та біг до робочого столу, де лежали папери.
Документів було стільки, що вони ледь не торкалися стелі. Деякі з них були важливі, а деякі — дуже важливі.
Раптом у двері голосно постукали. Куропась аж стрепенувся.
— Кх... Пошта... — Федір простягнув газету.
— Кх… — відповів Куропась, швидко забрав її й кинув на стіл.
— Яблуневська є, — ледь почулося вже з-за дверей.
Григорій Маркович завжди забирав газету особисто, бо щиро вважав це вкрай важливою справою.
Потім він вмостився у кріслі, схопив масне куряче стегно, відкусив шматок і розгорнув газету. Якщо в місті щось траплялося, мер мав дізнатися про це першим. А навіть коли в місті не відбувалося нічого особливого, він усе одно вважав необхідним переконатися в цьому на власні очі.
«Агрійський вісник» завжди розповідав про головні події міста або про їхню відсутність.
На першій сторінці рясніли великі букви.
— «В Агрії все спокійно! Нічого не сталося!» — прочитав він уголос.
Той самий шматок курки знову опинився перед ротом, і Куропась відкусив ще раз. Він із полегшенням відклав газету, адже «Агрія — зразкове містечко, де не відбувалися злочини і ніхто не хворів», — повторював мер.
Та Григорій Маркович навіть не підозрював, що зовсім скоро в Агрії станеться щось таке, чого тут ніколи раніше не траплялося. Подія, якої це місто ще не бачило й яка змінить його спокійне життя.
