Раді Вас бачити!

- Знаєш, що саме найстрашніше? — запитав я у неї.

Нічого не відповівши, Ірма лише мовчки похитала головою.

- Втратити довіру. І якраз саме зараз, ти зробила все для того аби я перестав тобі довіряти.

- Філ, послухай, — вона вже не була настільки сміливою, — я... Я все поясню.

- І що саме, ти збираєшся мені пояснити? Що твоєму молодшому братові хтось підкинув наркотики, і щоб його не запроторили за ґрати, ти погодилася допомогти Габі? Ти хоч маєш уявлення, що вона із себе представляє?

- Я погодилася на це лише тому, що вона дуже сильно сумує за донькою. А ще хоче попросити у неї вибачення.

- Що?! Вибачення?! — я не втримався і засміявся. — Це ж треба, яка щедрість. Велика Габі зволила зійти до того, щоб у когось вибачитися. Цікаво, чому до цього часу вона не зробила цього?

- Може через те, що боялася?

- Хто?! Габі?! — я засміявся ще голосніше, зовсім забувши, що не одні. — Це ж треба таке придумати. От що, ти зараз же передзвониш їй.

- Але...

- Ніяких але, — перебив я. — Ірмо, що з тобою? Де ж поділася вся та рішучість, сміливість? Де, в решті-решт, той запал з яким ти прийшла до мене додому?

- Ти можеш звісно зневажати мене після всього того, що дізнався, — тихо промовила Ірма. — Це ж треба, як усе обернулася. Я приїхала, щоб відчитати тебе за те, що ти вирішив відправити мене саму до Швейцарії, а в результаті почуваюся кошеням, що нашкодило. І, можеш сміятися скільки завгодно та Габріелла справді боїться тебе. Особливо після того, як ти заявив, що застрелиш її, як тільки вона наважиться переступити поріг твого будинку. Але... Я розумію її.

- Що ж, — відповів я, — не буду заперечувати, я дійсно їй це сказав. А тепер дзвони. І не треба на мене дивитися таким жалібним поглядом.

- І, що я скажу їй?

- Для початку вибачишся, що була змушена перервати вашу з нею розмову по телефону. Поясниш, що поруч знаходився я і тому ти не могла їй нічого сказати.

- Сподіваєшся, що я так просто погоджусь на це?

- Я й не кажу, що ти погодишся. Просто навряд чи твій брат буде задоволений, що завдяки тобі йому доведеться проводити час за ґратами, — промовив я і продовжив далі, — До того ж, якщо стане відомо про те, що ти займалася проституцією, то незабаром ти опинишся там же, де і він.

- Який же ти покидьок, — сердито промовила Ірма, але все ж таки почала набирати номер до моєї колишньої.

- І не забудь гучний зв'язок увімкнути.

- І як це розуміти?! — голос колишньої дружини неможливо було сплутати ні з чим іншим. Я навіть знав, що зараз вона туди сюди ходить по кімнаті.

- Габі, вибач. Я... — тут же почала оправдовуватися Ірма, дивлячись в одночас на мене.

- Це ж треба, — скептично перебила дівчину на тому кінці дроту Габріелла, — ми раптом згадали, що нам треба передзвонити. Так вже бути, я тобі вибачу на цей раз. Але ще раз кинеш слухавку і твій улюблений братик ніколи не вийде із в'язниці. Ти зрозуміла?

- Так, Габі. Я зрозуміла. Просто Філіп був поруч.

- Хм... Що ж, вважай, що я тобі повірила, — відповіла на це Габі, — А тепер, кажи, як там усе просувається.

- Нор… Чудово, — тут же поправила себе Ірма, впіймавши на собі мій погляд. — Просто, коли ти зателефонувала якраз увійшов Філіп.

- Зрозуміло. Не забувай Ірмо, тільки від тебе залежить згниє Девід у в'язниці чи ні. Роби, що хочеш, але він повинен залишити Соню з нянею. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла, — і Габі відключила мобільний.

- Сподіваюсь, ти задоволений, — промовила Ірма.

- Навіть уявити не можеш наскільки. А тепер збирайся, Том відвезе тебе додому.

- Додому? Але...

- Мила, начебто я неодноразово пояснював, що жодна жінка не залишається в моєму будинку на нічліг, так само, як і я в неї, — спокійним тоном заявив я, — Тим більше, що тобі ще потрібно зібрати речі. Не забувай, літак вилітає з ранку.

Так, я завжди дотримувався єдиного правила — не водити до себе жінок і не ночувати в них. Що ж, наші відносини з Ірмою занадто затягнулися.

- І ти впевнений, що я сама вирушу до Швейцарії?

- Абсолютно. І не хвилюйся, все буде добре.

- Філ, ну якщо хочеш, то можемо взяти з собою і Соню. Але тільки давай вирушимо туди разом. Прошу тебе.

- Я вже тобі сказав, що ні. Та й потім, — підійшовши до дівчини, я накрутив на палець локон її волосся і тут же відпустив його, — нам слід відпочити один від одного. А за одне і перевірити свої почуття.

- А хіба ті два роки, що ми зустрічаємося не є доказом? Філ, може я й припустилася помилки, послухавши твою колишню. Але ж не пізно все виправити.

- Саме цим я і збираюся зайнятися. І не намагайся мене переконати, все одно не вийде.

- Я вже це зрозуміла, — відповіла Ірма, — Але мені сильно не вистачатиме тебе. Невже ти навіть не поцілуєш мене на прощання?

Хмикнувши у відповідь, я трохи нахилився і злегка торкнувся її губ.

- І це все? — розчаровано запитала вона у мене. — Що ж, схоже нам і справді слід відпочити один від одного. Та чи не будеш ти потім жалкувати?

- Не хвилюйся, якось переживу. Том! — покликав одного зі своїх хлопців. — Відвезеш її додому і негайно повертайся назад.

- Все буде зроблено, як потрібно, — тут же відповів він.

- Саме на це я і розраховую.

Та не встигають за ними зачинитися двері, як я чую позаду себе голос Сари.

- Недарма вона мені не подобалася. Як у воду дивилася.

- Сара, будь добра, залиш свої коментарі при собі, — не маючи ніякого зараз бажання говорити.

- Ви, звичайно ж, маєте право на мене сердитися, містере Дерен. Але я лише висловила свою думку.

- Іди відпочивай. Ти і так цілими днями возишся з Сонею.

- Мені не тяжко, ви ж знаєте. До того ж, від Сонечки ніякого клопоту.

Я напевне все життя каратиму себе за той випадок, через який моя донька опинилася на інвалідному візку. Адже якась частка провини була і на мені.

- Містере Дерен, — Сара все ще була тут, — я давно хотіла це сказати, але не наважувалася. Може, я помиляюся та... мені чомусь здається, що Соня не ваша дочка.

- Сара, ти таки дійсно втомилася. Тому іди відпочивай.

- Ви не так мене зрозуміли. Я не мала на увазі, що Габріелла вам зраджувала. Просто... Мені чомусь здається, що Соню народила інша жінка, але не вона.

З одного боку чути таке від дальньої, але все ж таки родички своєї колишньої дружини, було досить дивно. А от з іншого... Як би там не було, але Сара була з тих хто непохитно дотримувався сімейних традицій та чітко встановлених правил.

Габі була ж зовсім іншою. І це вона продемонструвала в перший же день нашого знайомства. Згадуючи це, я мимоволі посміхнувся.

- Габріелла Боческі, — в голосі дівчини, що останньою вийшла на подіум у вбранні нареченої, відчувалися рішучість та самовпевненість. Тоді, як той, хто мав представити її, не знав куди подітися від страху...

Можливо саме цим, а ще своєю непохитністю Габріелла зуміла мене тоді підкорити. Але якби ж я тоді міг знати, що чекає на мене потім.

- Прошу вибачення за зухвалу поведінку своєї племінниці, — промовив між тим Антоніо. — Габі, — звернувся він до племінниці, — тобі настільки не терпиться вийти заміж?

- Зовсім ні.

- А от я думаю інакше, — не погодився з нею Антоніо. — Бо як ще можна розуміти, що ти у весільній сукні.

- Це було єдине вбрання білого кольору, — зухвало відповіла та не зводячи з дядька очей.

А я в той час не зводив з неї очей ... Так, вона була красивою, але, як виявилося згодом це було єдиним її достатком. Свою справжню суть моя колишня показала вже у перший рік нашого подружнього життя.

За цими спогадами я ледь не забув, що обіцяв почитати Соні казку. Та коли заглянув до неї, вона вже міцно спала. Мені ж нічого не залишилося, як поцілувати її в чоло і піти до свого кабінету.

Уввімкнувши монітор і, одягнувши навушники, я почав стежити за тим, що відбувається в будинку та навколо його території. Ні, без жодних сумнівів у будинку була охорона, але я просто звик бути в курсі того, що відбувалося.

- Він про все знає, — я почув голос Сари яка з кимось розмовляла по телефону. — Ні, Ірма ночувати не лишилася. Твій колишній, наказав Тому відвезти її додому, — продовжувала між тим вона, навіть не підозрюючи, що за нею можуть спостерігати.

Усіх цих кількох фраз було цілком достатньо, щоб зрозуміти, кому вона могла дзвонити. Але я поки виріши нічого не робити і продовжував слухати розмову.

- Ні, Габі, приїжджати сюди повне безумство. Тим більше, що будинок ретельно охороняється, і так просто вивезти звідси Соню не вдасться.