Раді Вас бачити!

По під'їзду до самого лісу, дорога звертала на право а далі починалася грунтівка прямісінько у густий ліс. Глорія зупинилася на мить і замислилася, наче, вагаючись у своєму рішенні. Що вона збиралася там знайти? На що сподівалася і сама не знала.

Але глибоко вдихнула і таки поїхала прямо. Не варто здаватися раз вона вже тут. Трохи поблукаю лісом та потім швидко виберуся за допомогою навігатора, заспокоїла вона сама себе. Швидкість була мінімальною, бо вона намагалася розгледіти бодай щось поміж дерев.

Дорога привела її до річки. Вона вийшла з машини, пройшлася трохи берегом, оглянула місцевість і прийняла рішення повертатися. Сонце вже сідало, а в лісі за рахунок дерев, темрява насувалася швидше.

На зворотному шляху вона помітила поворот у потрібний їй напрямок та вирішила таким чином зрізати трохи шляху. Так як темрява вже повністю спустилася на місцевість, вона хотіла скористатися навігатором, щоб не заблукати. Дістала телефон, але зв'язок був відсутній. Карти не хотіли нічого показувати в офлайн.

— Ну, хто б сумнівався! — промовила вона сама до себе, — Ідеальний сценарій для фільмів жахів.

Та діватися нікуди. Потрібно їхати далі, куди б не вів цей шлях. Кудись повинна вивести ця дорога. Хай і не таким вже популярним з першого погляду виглядав цей шлях, але він є і десь має виїзд чи закінчення.

 Через кілька кілометрів шлях звертав на ліво.

— Серйозно!? — почала вже нервувати Глорія і промовила сама до себе в голос, — Мені, взагалі то в інший бік потрібно!

Вона не знала, що їй робити. На дворі вже справжня ніч, вертатися зворотнім шляхом вже занадто пізно. Чи малу відстань було подолано. Без підсвітлення навколо нічого не було видно. Лише зоряне небо високо у скронях дерев. Вона поклала голову на кермо у роздумах. Потім озирнулася навкруги, поміж дерев проглядалися непролазні хащі. Вона пригадала слова мисливця про духів лісу, які граються з подорожніми. Та вчасно привела себе до тями і скерувала автівку далі.

Путів вже майже не було видно. Все далі й далі шлях зникав серед високої трави та звужувався серед дерев та кущів. Відчай та паніка почали наступати. Глорія почала сумніватися у правильно прийнятому рішенні.

Дорога скінчилася. По переду все той же густий та темний ліс. Й натяку на цивілізацію чи прилеглі проїзні дороги й близько не було. Вона зупинилася і вирішила розвернути автівку, щоб поїхати таки назад. Поки вона кружляла серед шляху намагаючись не подряпати автівку, як мотор заглух.

— Якраз те що мені зараз і необхідно посеред цього моторошного місця!  — розізлилася вона, ведучи діалог сама з собою. — Та спроби завести її знову були марними.

Вона знову і знову повертала ключ в надії, що це спрацює. Дістала телефон — зв'язку так і не було. Потім почала озиратися навкруги, щоб оцінити місцевість, в якій вона опинилася. Навколо була тиша. Лише цвіркуни співали навколо та поодинокі вигуки сови. Раптом серед дерев, в далині, від світіння фар машини, вона помітила якусь  жінку.

— Гей! — крикнула вона до неї, визирнувши з машини, — Ви місцева? Тут є десь поселення?

Жінка нічого не відповіла, махнула їй рукою, щоб слідували за нею, а потім розвернулася і пішла серед дерев.

— Куди ви? Зачекайте! — вона хутко схопила свої речі з машини і побігла за нею, пробираючись крізь кущі та високу траву, намагаючись не відставати.

Та жінка так хутко зникала в далині, що Глорія її зовсім втратила з полі зору.

— Ну, от! Тепер я взагалі загубилася тут одна, серед лісу, повного голодних звірів… таємниць і містики! Чого тобі не сиділося вдома! Чого тобі не вистачало в житті!? Сиділа б зараз на кухні з бабусею пили ромашковий чай, або ніжилася у своєму комфортному ліжку....

Вона бубоніла, але йшла вперед, підсвічуючи ліхтарем від телефона собі шлях, пробираючись через траву, зарослі та гілля дерев, що нещадно лишали сліди на її ніжному тілі. Руки та ноги вже пекло від подряпин, але вона продовжувала цей тернистий шлях у буквальному сенсі слова.

Глорія сподівалася, що просто відстала від тої жінки. І раз та вже її погукала, значить там десь живуть люди. Не може ж жінка в такій далечині від селища блукати сама лісом.

Аж раптом, в далині завиднілися одинокі вогники. Глорія навіть зраділа і підбадьорилась. Та прискорилася, пробираючись крізь гущу до світла, не зважаючи на ті пекучі подряпини на руках та ногах. Скоро її очам представ невеликий будинок. Він здався їй таким знайомим. Та на роздуми не було часу. Вона лише хотіла пересидіти ніч десь у безпечному місці та попросити допомоги, щоб вибратися з лісу.

Вона вийшла на малу галявинку де розташовувався невеличкий будиночок без паркану. Будівля була вимощена з каміння та обплетена трохи плющем. Навколо були клумби з квітами, серед яких кружляли світляки, створюючи казкову атмосферу. Виглядало досить мило та привабливо серед цього похмурого місця.

У вікнах жевріло світло. По характеру мерехтіння - були схожі на свічки. Глорія постукала у двері, але ніхто не відповідав. Тоді вона набралася сміливості і вирішила зайти, двері, які виявилися трохи відчинені. Наче хтось спеціально лишив їх напіввідкритими.

— Агов! Є хто тут? — зазирнула вона за двері в середину.

Але знову тиша у відповідь.

Вона зайшла в будинок і опинилася у вітальні з обіднім столом біля каміну, поруч невеличка кухня та сходи на другий поверх. Все було оздоблено камінням та масивним деревом. Дуже мило і затишно. Як у дитячих книжках казок. Глорія знову погукала господарів. Та в будинку стояла мертва тиша.

Коли раптом з-за сходів, що вели на гору, з'явився силует гарної, невисокого зросту жінки, одягненої в довгу літню сукню, з довгим волоссям рудого кольору. Вона уважно розглядала дівчину.

— Доброї ночі вам! Вибачте що вдерлася без запрошення. Просто ніхто не відповів на мені... а у вас було відчинено...  — обережно почала Глорія, — Я заблукала у лісі.

— Хто ти дівчино? Звідки? І як знайшла цей будинок? — поцікавилася жінка насторожено, тримаючи дистанцію.

— Я заблукала тут, по дорозі до дому. І шлях привів мене сюди. Точніше одна жінка вказала мені. То були ви?

— Як тебе звати юне, гарне створіння?

— Ой, я не представилася. Глорія.

 Очі жінки округлилися, а вуста розійшлися у широкій посмішці.

— Рада вітати вас тут Глоріє, — і вона вклонилася дівчині.

Глорія здивувалася такій поведінці жінки, але не прокоментувала бо подумала, що то такі традиції місцевих. І вклонилася у відповідь.

— То зайве, Глорія. Я не варта того! — підійшла жінка ближче.

— А як я можу до вас звертатися?

— Цинія! Завжди до ваших послуг! — знову вклонилася вона.

— Не звичне ім'я, як і моє, — посміхнулася Глорія, — Ви не проти якщо я побуду тут ніч? Я з ранку піду, не хвилюйтеся.

— Звісно! Будинок повністю у вашому розпорядженні! — і знову вклонилася, — Залишайтеся тут стільки скільки вам буде за потрібне.

— А можна я вас розпитаю про дещо? Можливо у вас є якась інформація стосовно ...

— Ти отримаєш відповіді на всі свої запитання. Відпочивай! А мені вже час! Я й так тут затрималася… — не дала завершити їй Цинія, — Ви головне не гасіть вогні в будинку, за жодних обставин! — наказала жінка і хутко зникла за дверима.

— Зачекайте! — Глорія побігла за нею, але жінка наче розчинилася у темряві.

Так як було вже доволі пізно, вона вирішила відпочити і в ранці з усім розібратися. Взяла ще кілька свічок та пішла сходами наверх у пошуках ліжка. На горі була лише одна спальня кімната з великим ліжком. Великою шафою для одягу та невеличкий столик з дзеркалом на стіні.

Глорія взяла телефон та написала повідомлення бабусі, яка вже за неї хвилювалася. Потім плюхнулася на ліжко прямо в одязі і задрімала.